Один человек языков хотел выучить много,
На каждом из них о Христе без конца говорить.
Но времени нет, и он месяца ждал отпускного,
А там - недосуг, поважнее б дела завершить...
Вот как-то однажды, на рынке каком-то случилось
Увидеть вьетнамца, а может корейца - как знать?
Голодный и бледный (и как только сердце в нем билось?)
Стоял и безмолвно просил подаяние дать.
Сказать он не мог - почему, как он здесь оказался?
Что голоден он, можно было прочесть по глазам.
И тот "полиглот", что тогда на пути повстречался,
Горячий обед и чай с булкой ему заказал.
Подумав, сказал еле слышно: "Тебе, ради Бога!"
Корейца того усадил и поесть ему дал.
Всего-то три слова, что для благовестия немного,
Но лучшей, чем эта - он проповеди не сказал.
Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 6890 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Проза : Post scriptum - Светлана Капинос Прошу прощения у драгоценных моих читателей за то, что сразу не выложила Постскриптум: уж больно хотелось послушать мнения по поводу самоубийства героини:)
Теперь вот действительно все.
Более всего меня радует то, что сие творение сподвигло на новые шедевры авторов (Константина, Виктора, Светлану и, может быть, кого-то ещё), а так же многочисленных критиков.
Всем спасибо.
(раскланиваюсь)
